Я люблю наводити дітям приклади того, як люди, незважаючи на труднощі свого життя, досягають успіху. Зазвичай це історії вже відомих людей. Марійка поки що не має масштабної слави. Але я переконаний, що років через двадцять половина Запоріжжя буде захоплено розказувати, як допомагали цій дівчинці робити перші кроки.
Коли Марійка Щербань прийшла три роки тому до групи Access, то одразу стала однією з лідерок. Активна. Працьовита. Цілеспрямована. І в той же час – надзвичайно коректна і доброзичлива. Дівчинка дивовижно твердого характеру, при тому з фантастичною внутрішньою культурою та інтелігентністю. Мабуть, з таких виростають велетні світової історії, такі як Маргарет Тетчер.
Таку величезну працездатність та цілеспрямованість я зустрічав впродовж життя у одиниць. І хіба що серед дорослих. Марійка Щербань – саме той випадок, коли людина досягає не завдяки, а всупереч.
Якщо казати правду, а Марійка цього і не приховує, її сім’я живе у дуже скрутному матеріальному становищі. Часом навіть на те, щоб приїхати на якісь події, їй непросто знайти кошти. В це важко повірити, коли вулицями поруч розсікають розкішні іномарки, а у дитини немає навіть кількох зайвих гривень на автобус. Наразі Марійка мріє про новий комп’ютер, але дозволити собі її родина придбання, нажаль, поки не може.
Є у Марійки і ще одна проблема, яка для багатьох інших стала б неподоланною стіною. Або виправданням власної пасивності. У Марійки серйозна патологія серця, через яку періодично стаються напади тахікардії. Шалений ритм її серця в ці моменти може досягати двохсот ударів на хвилину. Після нападів вона відчуває себе абсолютно безсилою і розбитою, і цілий день нездатною навіть поворухнутися.
Є й інші проблеми, які дуже боляче б’ють по ній, але про які Марійка навряд чи кому скаже.
І все це – абсолютно об’єктивне виправдання, щоб сказати: «Що ж, мені не судилося…»
Але в цьому і феномен Марійки. Вона здатна рухатись вперед і досягати, незважаючи ні на що.
Математика, інформатика, українська мова та література, англійська мова, німецька мова – це мабуть, неповний перелік тих предметів, в яких вона досягла великих успіхів – перемоги, дипломи, сертифікати і відзнаки.
Ще у свої 15-16 років вона навчилася сама поратися із нападами тахікардії, і приводити себе в норму. Теоретично Марійка має право претендувати на статус інвалідності. Але не хоче. «Не хочу, щоб мене жаліли», каже з цього приводу. Дивно звучить. Коли навколо сила-силенна людей, які усіма правдами та неправдами намагаються здобувати різні статуси заради пільг. Але Марійка зовсім з іншого тіста.
Після ретельної місячної підготовки Марійка піднялася з нами на Говерлу. Чесно, за неї хвилювався, мабуть, найбільше. Бо ризик був великим. Та я знав, що окрім мене, навряд чи хто наважиться дати шанс такій дитині відчути красу цього сходження. Але Марійка впоралась і підкорила верхівку. І у нас обох відлягло від серця. В прямому і переносному сенсі слова.
Та, мабуть, найдивніше в цій дівчинці інше. Дітей, чогось досягають певних успіхів вже зараз, у наших програмах достатньо багато. Але таких, які при цьому зберігають людяність, співчуття до інших та готовність підтримувати інших, хто потребує допомоги – одиниці. Марійка належить до цього щасливого виключення. Якщо в групі у когось день народження або хтось захворів, або в когось інші проблеми – Марійка буде першою, хто запропонує зібратись і щось необхідне спільно зробити. Попри шалену завантаженість і купу власних проблем.
Сама Марійка мріє про кар’єру у сфері IT. Можливо, це дійсно для неї підходящий напрямок. Та, як на мене, вона може бути набагато більше, ніж просто хорошим програмістом. З неї вийде чудова керівниця, власниця або керуюча компанії. І я вже майже бачу, як вона заходить до зали нарад у респектабельному офісі. Струнка, впевнена в собі, тверда і стильна одночасно. І десятки людей завмирають, очікуючи її слів і прикипівши із захопленням до неї очами.
Є у Марійки і ще одна, особиста мрія. Повноцінно повернутися до колись улюблених танців. Зараз, через проблеми серця, це захоплення фізично є недоступним. Але сподіваємось, настане день, і вона знову зможе відчути радість польоту під ритми улюбленої музики.
Нехай все в її долі так і станеться 🙂
Микола КОЛОДЯЖНИЙ